709
Крок за кроком Україну втягували до небезпечної геополітичної гри, мета якої – перетворити Україну на бар’єр між Європою і Росією, на плацдарм проти Росії. Неминуче прийшов час, коли концепція «Україна – не Росія» вже не влаштовувала. Потрібна була «анти-Росія», з чим ми ніколи не змиримося.
Замовники цього проекту взяли за основу ще старі напрацювання польсько-австрійських ідеологів зі створення «антимосковської Русі». І не треба нікого обманювати, що це робиться в інтересах народу України. Ніколи Речі Посполитій не потрібна була українська культура і тим більше козацька автономія. В Австро-Угорщині історичні руські землі нещадно експлуатувалися і залишалися найбіднішими. Нацистам, яким прислуговували колабораціоністи, вихідці з ОУН-УПА, потрібна була не Україна, а життєвий простір і раби для арійських панів.
Про інтереси українського народу не думали й у лютому 2014 року. Справедливе невдоволення людей, викликане найгострішими соціально-економічними проблемами, помилками, непослідовними діями тодішньої влади, просто цинічно використали. Західні країни безпосередньо втрутилися у внутрішні справи України, підтримали переворот. Його тараном виступили радикальні націоналістичні угруповання. Їхні гасла, ідеологія, відверта агресивна русофобія багато в чому й стали визначати державну політику в Україні.
Під удар потрапило все те, що об’єднувало нас і зближує дотепер. Перш за все – російська мова. Нагадаю, що нова «майданна» влада першим ділом спробувала скасувати закон про державну мовну політику. Потім був закон про «очищення влади», закон про освіту, що практично викреслив російську мову з навчального процесу.
І нарешті, вже у травні цього року чинний президент вніс до Ради законопроект про «корінні народи». Ними визнаються лише ті, хто складає етнічну меншість і не має власного державного утворення за межами України. Закон прийнято. Нове насіння розбрату посіяне. І це в країні – як вже зазначав – дуже складній за територіальним, національним, мовним складом, за історією свого формування.
Може прозвучати аргумент: якщо ви говорите про єдину велику націю, триєдиний народ, то яка різниця, ким себе люди вважають – росіянами, українцями чи білорусами. Повністю з цим згоден. Тим більше, що визначення національної приналежності, особливо у змішаних родинах – це право кожної людини, вільної у своєму виборі.
Але річ у тім, що в Україні сьогодні ситуація зовсім інша, оскільки йдеться про примусову зміну ідентичності. І найогидніше, що росіян в Україні змушують не лише відректися від свого коріння, від поколінь предків, а й повірити в те, що Росія – їхній ворог. Не буде перебільшенням сказати, що курс на насильницьку асиміляцію, на формування етнічно чистої української держави, агресивно налаштованої щодо Росії, за своїми наслідками можна порівняти із застосуванням проти нас зброї масового ураження. Внаслідок такого грубого, штучного розриву росіян і українців – сукупно російський народ може зменшитися на сотні тисяч, а то й на мільйони.
Вдарили й по нашій духовній єдності. Як і в часи Великого Князівства Литовського, затіяли нове церковне розмежування. Не укриваючи, що переслідують політичні цілі, світська влада грубо втрутилася у церковне життя і довела справу до розколу, до захоплення храмів, побиття священників і ченців. Навіть широка автономія Української Православної Церкви при збереженні духовної єдності з Московським Патріархатом їх категорично не влаштовує. Цей зримий, багатовіковий символ нашої спорідненості їм треба за будь-яку ціну розрушити.