707
Що і відбувається на практиці. Передусім – це створення в українському суспільстві атмосфери страху, агресивна риторика, потакання неонацистам, мілітаризація країни. Поряд з цим – не просто повна залежність, а пряме зовнішнє управління, включаючи нагляд іноземних радників за українськими органами влади, спецслужбами і збройними силами, військове «опанування» території України, розгортання інфраструктури НАТО. Невипадково, згаданий скандальний закон про «корінні народи» приймався під прикриттям масштабних натівських навчань в Україні.
Під таким самим прикриттям відбувається і поглинання залишків української економіки, експлуатація її природних ресурсів. Не за горами розпродаж сільгоспземель, а хто їх скупить – очевидно. Так, час від часу Україні виділяють фінансові кошти, кредити, але під свої умови та інтереси, під преференції і пільги для західних компаній. До речі, хто буде віддавати ці борги? Очевидно, передбачається, що це доведеться робити не лише сьогоднішньому поколінню українців, а й їхнім дітям, онукам, та, напевне, й правнукам.
Західні автори проекту «анти-Росія» так налаштовують українську політичну систему, щоб мінялися президенти, депутати, міністри, але була незмінною налаштованість на розділення з Росією, на ворожнечу з нею. Основним передвиборчим гаслом чинного президента було досягнення миру. Він на цьому прийшов до влади. Обіцянки виявилися брехнею. Нічого не змінилося. А в чомусь ситуація в Україні і навколо Донбасу ще й деградувала.
У проекті «анти-Росія» немає місця суверенній Україні, як і політичним силам, які намагаються відстоювати її реальну незалежність. На тих, хто говорить про примирення в українському суспільстві, про діалог, про пошук виходу з глухого кута, що виник, вішають ярлик «проросійських» агентів.
Повторюю, для багатьох в Україні проект «анти-Росія» просто неприйнятний. І таких людей – мільйони. Але їм не дають підняти голову. В них практично відняли легальну можливість захистити свою точку зору. Їх залякують, заганяють в підпілля. За переконання, за сказане слово, за відкрите висловлювання своєї позиції не лише піддають переслідуванням, а й вбивають. Вбивці, зазвичай, залишаються безкарними.
«Правильним» патріотом України зараз оголошується лише той, хто ненавидить Росію. Більше того, всю українську державність, як ми розуміємо, пропонується у подальшому будувати виключно на цій ідеї. Ненависть і озлоблення – і світова історія це не раз доводила – досить хитка основа для суверенітету, що несе з собою багато серйозних ризиків і важкі наслідки.
Усі хитрощі, пов’язані з проектом «анти-Росія», нам зрозумілі. І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну.
Чинна в Україні влада любить посилатися на західний досвід, розглядає його як зразок для наслідування. Так подивіться, як живуть поряд один з одним Австрія і Німеччина, США і Канада. Близькі за етнічним складом, культурою, фактично з однією мовою, вони при цьому залишаються суверенними державами, зі своїми інтересами, зі своєю зовнішньою політикою. Але це не заважає їхній найтіснішій інтеграції або союзницьким відносинам. У них вельми умовні, прозорі кордони. І громадяни, перетинаючи їх, почувають себе як вдома. Створюють родини, навчаються, працюють, займаються бізнесом. До речі, так само, як і мільйони уродженців України, які живуть зараз у Росії. Для нас вони – свої, рідні.
Росія відкрита для діалогу з Україною та готова обговорювати найскладніші питання. Але нам важливо розуміти, що партнер відстоює свої національні інтереси, а не обслуговує чужі, не є зброєю в чиїхось руках для боротьби з нами.
Ми з повагою ставимося до української мови і традицій. До прагн