714
Стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців»
http://kremlin.ru/events/president/news/66182
12 июля 2021 года17:00
Нещодавно, відповідаючи під час «Прямої лінії» на питання про російсько-українські відносини, сказав, що росіяни та українці – один народ, єдине ціле. Ці слова – не данина якійсь кон’юнктурі, поточним політичним обставинам. Говорив про це неодноразово, це моє переконання. Тому вважаю за необхідне докладно викласти свою позицію, поділитися оцінками сьогоднішньої ситуації.
Одразу підкреслю, що стіну, яка виникла в останні роки між Росією та Україною, між частинами, по суті, одного історичного і духовного простору, сприймаю як велику спільну біду, як трагедію. Це, передусім, наслідки наших власних помилок, яких ми припустилися у різні періоди. Але й результат цілеспрямованої роботи тих сил, які завжди прагнули підірвати нашу єдність. Формула, що застосовується, відома споконвік: розділяй та володарюй. Нічого нового. Звідси і спроби зіграти на національному питанні, посіяти розбрат між людьми. А як надзавдання – розділити, а згодом і стравити між собою частини єдиного народу.
Смотрите также
Статья Владимира Путина «Об историческом единстве русских и украинцев»
12 июля 2021 года
Щоб краще зрозуміти теперішнє і зазирнути в майбутнє, ми повинні звернутися до історії. Звичайно, в межах статті неможливо охопити всі події, які трапилися більше ніж за тисячу років. Проте, я зупинюся на тих ключових, поворотних моментах, про які нам – і в Росії, і в Україні – важливо пам’ятати.
І росіяни, і українці, і білоруси – спадкоємці Давньої Руси, яка була найбільшою державою Європи. Слов’янські та інші племена на величезному просторі – від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова – були об’єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою династії князів Рюриковичів. А після хрещення Руси – й однією православною вірою. Духовний вибір Святого Володимира, який був і Новгородським, і Великим Київським князем, і сьогодні багато в чому визначає нашу спорідненість.
Київський княжий стіл займав головуюче становище в Давньоруській державі. Так повелося з кінця ІХ століття. Слова Віщого Олега про Київ: «Да буде це мати містам руським» – зберегла для нащадків «Повість временних літ».
Пізніше, як і інші європейські держави того часу, Давня Русь зіткнулася з послабленням центральної влади, роздробленістю. При цьому і знать, і прості люди сприймали Русь, як спільний простір, як свою Вітчизну.
Після руйнівного нашестя Батия, коли багато міст, у тому числі Київ, були розорені, роздробленість посилилася. Північно-Східна Русь потрапила у ординську залежність, але зберегла обмежений суверенітет. Південні та західні руські землі здебільшого увійшли до складу Великого Князівства Литовського, яке, хочу звернути на це увагу, в історичних документах називалося Великим Князівством Литовським і Руським.
Представники княжих і боярських родів переходили на службу від одного князя до іншого, ворогували між собою, але й дружили, укладали союзи. На Куликовому полі поряд з Великим князем Московським Дмитром Івановичем билися воєвода Боброк з Волині, сини Великого князя Литовського Ольгерда – Андрій Полоцький і Дмитро Брянський. При цьому свої війська на з’єднання з Мамаєм вів Великий князь Литовський Ягайло – син тверської княжни. Все це – сторінки нашої спільної історії, відображення її складності та багатовимірності.
Важливо зазначити, що і у західних, і у східних руських землях розмовляли однією мовою. Віра була православною. Аж до середини XV століття зберігалося єдине церковне керівництво.
На новому щаблі історичного розвитку центрами тяжіння, консолідації території Давньої Русі могли стати й Литовська Русь, й